Книгарня

Наш 15-ий випуск за п’ять років існування. Це наче й неба­гато, але вже можна озирнутися на пройдений шлях. Подякува­ти всім, хто був із нами на цьо­му шляху. Ми творимо «Вічного мандрівника» у складний період.
Іноді нас запитують: «А чи ак­туальна взагалі оця вся мандрів­ на тематика під час війни?». І тут ми знову просимо не плутати ку­рортний туризм із вічною жагою до мандрів та пізнання світу. Друге – це те, що існує всередині нас, незалежно від обставин. Навіть якщо стати на шлях воїна.

О, якби ми знали, як багато залежить від наших рішень та вчинків, то були б значно ді­яльніші! Чи траплялося у вас таке, що ви довго вагалися: робити чи ні певний крок, а зробивши його, лишень диву­ валися, чому не наважувалися на це раніше? У мене багато та- ких історій. Між іншим, і поява нашого часопису – не завдяки, а всупереч усьому – теж реалізувалася завдяки великому «хотінню».

Наш читачу, не знаю, яка буде ситуація в Україні, коли ти триматимеш цей журнал.
Але зараз для нас найголов­ ніше – робити все для того, щоб якнайшвидше визволити рідну землю від загарбників. Тому цей номер, який перед повномасштабним вторгненням росії був на кінцевій стадії готовності, довелося відкласти в сторону. Лише за деякий час ми змогли взятися і допрацювати та видати його.

Мабуть, ви теж помітили, що за­питувати в місцевих: «Що цікаво­ го є у вашому місті/селі?» – не дуже ефективно. Крім поши­реного «нічого», найшвидше можна почути про об’єкти, які й так уже всім відомі. Але не варто на це ображатися. Просто люди настільки звикли до оточуючого їх середовища, що не бачать навколо чогось дивовижного. Зате, змінивши «картинку» на незвичну, одразу звертається на все увага.

Кілька років тому мені пощасти­ло побувати в Парижі. Я в компанії кількох товаришів ініціював три­ валу прогулянку визначними міс­цями французької столиці. Коли  ж перед нами нарешті замайоріла Ейфелева вежа, мої друзі всілися на лавочку, не бажаючи підходити  ближче. І поки я намотував «коло по­ шани» біля вежі, вони собі смакували французькими булочками, милуючись зда­леку краєвидом. «Ми просто хотіли насолодитися моментом», – пояснили товариші. А я опісля замислився: кому ж пощастило більше? Мабуть, кожному своє.
Серед мандрівників є доволі поширений вислів: «поставити галочку». Себто відвідати якесь місце заради того, щоб потім відзначити: «я там був». «Галочництво» сприймається переважно негативно, адже з кожної мандрівки варто взяти щось більше, ніж просто відмітку.