Холодний Яр – це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як – невеликі числом, але сильні духом – можуть успішно боротися з незрівняно сильні-
шим ворогом.
На жаль, по цей бік межі мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним пра-
пором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То
були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.
Чигиринщина – це місцевість, в якій все говорить про сумне й радісне минуле України. Тут, над Суботовим, стоїть «до-мовина України» – церква Богдана… Над Чигирином – гора, на якій стояв замок гетьмана Дорошенка. Тут віками точилася завзята боротьба за волю й долю… Про це свідчать сотні високих могил-курганів: «татарських», «лядських», «козацьких», які з часом не загубили серед населення своїх назв, переказів, овіяних легендами імен козацьких ватажків, що склали в них свої голови. По лісах і досі стоять «городки» та неприступні манастирі-фортеці, за валами яких укривалося колись населення перед ворожою навалою. В часи нової «Руїни» вони знову стали осередками збройної боротьби, до якої охоче було місцеве селянство, що не любило гнути шиї, серед якого не загинули ще без сліду войовничі традиції предків-козаків, яке однаково любило і плуг, і рушницю… Ці села були в свій час козацькими
сторожами перед «Диким полем» – царством орди, що недалеко
звідси починалося. Природні умови: великі ліси, гори, яри – робили їх вигідними для оборони. Вони століттями жили спільним життям з недалеким Запоріжжям, до якого давали юнаків, а від нього приймали старців і покалічених. Розповсюджені в селах прізвища: Отаманенки, Отамасі, Осауленки, Хорунжі, Кошові, Довбуші, Гармаші, Козаченки, Бунчуженки, Верни-Гори, Верни-Дуби, Запоріжці, Залізняки і цілий ряд знаних з історії
Відгуки
Відгуків немає, поки що.