Журнали

«Свого часу я чимало мандрував за кордоном, але в таких культових ту­ристичних містах як Будапешт, Мюнхен, Париж, Венеція мене не поки­ дало відчуття, що я це вже десь бачив (у книжках, по телевізору, в мережі). Там гарно й велично, але не можу сказати, що воно мене якось проймає. Натомість, коли заходжу в глухе українське село і, пробираючись крізь зарослі, натрапляю на давні будівлі – от тоді мене «накри­вають» дивовижні відчуття знахідки чогось цінного», – розповідав цьогоріч на вінницькому фестивалі «Вікенд мандрівників» автор відеопроекту «Хащі» Володимир Кохан.

Я не відзначаюся балакучістю, але іноді люблю спонтанні розмо­ви з незнайомцями. Особливо на вокзалах чи в аеропортах. Так недавно наслухався про життя в Південній Кореї від українських експатів. Країна розвинена, прогресивна, з чітким порядком, яко­ го усі дотримуються. Але в людей вкрай мало вільного часу: дорослі бага­ то працюють, діти багато навчаються. Одразу згадав розповідь героя цього номера Ореста Зуба про США, де населення реаль­но перепрацьовує заради високого рівня життя. А можна згада­ ти й іншу крайність: мешканці деяких країн Океанії працюють лише до обіду. Або не працюють взагалі, живучи з того, що Бог пошле. І посилає ж! Із матеріальних благ вони майже нічого не мають, і це не заважає їм бути щасливими. Де знаходиться ідеал чи «золота середина» – нехай кожен вирішує для себе. Але чим більше українці мандрують, тим більше розуміють: у нашій країні жити зовсім непогано.