• 0 Товари - 0.00 ₴
    0
    • В кошику немає товарів.

Василь ГУМЕНЮК

Василь ГУМЕНЮК
Про себе

«Ви всі ніщо, ваш труд і ваші болі
І мрії ваші – порох все і тлін», −
звертається до нас Симоненків Герострат. І велика доля істини в тих словах, як це не прикро, але ж є: з моменту усвідомлення своєї присутності на цьому світі кожен мріє про одне, життя вносить корективи, і в підсумку отримуємо щось протилежне.
Я народився і виріс в селі Яворові на Гуцульщині в епоху будівництва соціалізму, потім – матеріально-технічної бази комунізму, був жовтеням, піонером (навіть головою ради дружини імені якогось Смірнова), комсомольцем, але варто було б перетнути річку Збруч, аби тобі сказали, як написав Б.Стельмах – «бандерівець, бандера, бандерівець – мене так звали понад сорок літ». Мріяв бути інженером, але батько поставив питання руба: тільки ветеринарний лікар. У селі то поважна і потрібна професія. Фах я здобув, але до села не повернувся: мій учитель, професор Степан Гжицький (молодший брат письменника Володимира Гжицького) скерував до аспірантури за спеціальністю біохімія; захистив дисертацію і доріс до посади заступника директора науково-дослідного інституту аграрного профілю.
Опублікував 120 наукових робіт (серед них 5 монографій) – головним чином з вівчарства, але кому таке цікаво зараз, коли в Україні овець вже майже й не залишилось?! З 12-ти років мріяв фотографувати, але і тут батьки поставили табу: заняття відволікатиме від навчання. Гроші на свій перший фотоапарат («Весна» коштував 10 рублів) я чесно заробив під час канікул після 9-го класу, написавши об’ємистого реферата по хімії однокласникові, якому загрожувала «двійка» в атестаті. Ним я «працював» (потай від батьків!) аж до третього курсу інституту. Побачивши, що у заліковій лише відмінні оцінки за шість екзаменаційних сесій, батько запитав: «Яку річ бажаєш?» − «Фотоапарат! – випалив я негайно і додав, – дзеркальний, «Зенит-3м», 55 рублів!». Батько зітхнув і гроші заробив – вкрав (у своєму ж лісі!) три смереки, порізав їх на дошки і продав. Потай, звісно, – такий був час.
Відтоді, з літа 1970-го, я вже фотографував легально. Але й не здогадувався, що «бандерою» мене за Збручем називали недарма: в 1999-му до моїх рук потрапила велика збірка фотонегативів УПА, і ось уже понад 16 років я опрацьовую цю тему, яка несподівано виявилася глибокою, цікавою і ще дуже далекою від з’ясування багатьох таємниць «армії без держави», що нею було збройне підпілля 40-50-х років ХХ-го століття. Окрім того, знімаю своє село, людей, пам’ятки і лікую тварин. Така ось «композиція», яку мені сотворило життя…

Книги автора