Лідія ОРЕЛ

Про Лідію ОРЕЛ та її нову книгу
Щойно Видавничий дім журналу «Пам’ятки України» (директор Валентин Кондратюк) випустив у світ книгу «Україна на схилах Дніпра: Національний музей народної архітектури та побуту України. За редакцією Анатолія Сєрикова».
Авторка книги – Лідія Орел, знаний авторитетний етнограф та один із фундаторів Національного музею народної архітектури та побуту України, про який у ній розповідається. Музею виповнилося 50 років, і книга гарно відзначає цю дату. Адже вона підготовлена чи не найкомпетентнішою його працівницею (1971-2013, за її участю зібрано понад 15 тисяч етнографічних експонатів) і залишається зразком книжкового мистецтва, своєрідним альбомом.
Ошатно та з любов’ю оформлене, зокрема багато й доречно проілюстроване (орнаментами, заставками та, особливо, світлинами), це видання подає повні відомості про один із найбільших у Європі музеїв просто неба (так звані скансени).
У першому розділі, у контексті світової й вітчизняної практики, детально подається історія створення музею. Авторка наголошує, що ідея його заснування – «це насамперед турбота прогресивної громадськості, якій хотілося передати майбутнім поколінням образ українського села, цінні пам’ятки народної культури». І далі продовжує: «Минали роки, і зрештою зусиллями академіка Петра Тронька Музей народної архітектури та побуту України став реальністю». Йому, тодішньому голові Українського товариства охорони пам’яток історії й культури (у підпорядкуванні цієї організації перебував тоді музей), у книзі приділено належну увагу.
У другому розділі книги подається узагальнений образ української хати з використанням матеріалів музею. Цілком доречно, бо хата була основною спорудою селянської садиби та, відповідно, посідає центральне місце серед експонатів такого роду музеїв. Особливо цінний опис її інтер’єру. Наступні шість розділів характеризують історико-етнографічні особливості тих країв-територій, на які науковці поділяють Україну: Середня Наддніпрянщина, Південь України, Слобожанщина з Полтавщиною, Полісся, Поділля, Карпати. Виокремлюється «Українське село 1960-1970 років».
Уважаю, що поява цієї книги – надзвичайно своєчасна. Найперше – з огляду на інформаційну війну росії проти України, у якій ще знаходить своїх прихильників теза заперечення самого існування українського народу або його культурно-етнічної однорідності.
Згадаймо, що про різку відмінність між росіянами й українцями в сільській архітектурі та побуті писали ще М.Гоголь, Т.Шевченко, численні російські мандрівники Україною.
«Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут межа Імперії? Чи не до іншої в’їжджаю держави?» – дивувався у своєму щоденнику письменник і сенатор П.Сумароков на початку ХІХ століття.
Музей на Дніпрових схилах і книга про нього переконливо унаочнюють, що народна культура України з усім своїм цінним для її розвитку краєвим розмаїттям залишається єдиною в сутнісних ознаках і зразках, а також – цілком оригінальною.
Книга містить присвяту: «Світлій пам’яті дорогих Ященків – чоловіка Леопольда й сина Тараса». Разом з авторкою вони й належать до тих справжніх людей-ділоробів, на яких ще тримається наш розхитаний байдужістю світ. До них хочеться долучити й усіх причетних до створення цієї чудової, потрібної книги та подякувати за неї.
Василь Яременко, кандидат історичних наук